Загибель у Бахмуті білоруського добровольця Данила Ляшука з позивним Моджахед повертає нас до питання білорусів в російсько-українській війні. Попри неоднозначність його біографії, останнім її пунктом стала загибель у лавах оборонців України.
Білоруське питання в Україні є проблемним. І цю проблему повсюдно використовує росія. З одного боку, режим Лукашенка є співучасником агресії на стороні рф. В нашій пам’яті колони російської техніки в Бучі та Ірпені, які прийшли з боку Білорусі. А з іншого, маємо білоруського героя з позивним «Терор», який загинув в тому таки Ірпені, зупиняючи разом з побратимами російський наступ. (Це фото і напис зроблений Терором в Ірпені 24 береня 2022 року. Нуступного дня він загинув від пострілу російської БМП).
Рік тому при ГУР МО було створено окремий спецпідрозділ Інтернаціонального легіону оборони України, який воює на різних ділянках фронту, зокрема, і в Бахмуті. Більша половина усіх членів інтернаціонального легіону – білоруси.
Найбільш помітним білоруським підрозділом в ЗСУ є полк імені Кастуся Калиновського. Крім калиновців також діє низка інших білоруських підрозділів.
Калиновці в Бахмуті та околицях працюють операторами дронів, мінометниками, мінерами, тримають позиції. Їх вважають піхотним спецназом.
З усіх іноземців у складі ЗСУ більшість становлять білоруси.
Проте, значна частина українців сприймають білоруських вояків у лавах ЗСУ скоріше як виняток. А білорусів як народ ставлять в один ряд із росіянами. Причина – травматичний досвід.
Українці з північних областей, які пережили вторгнення, війну і окупацію, мають вкрай болісні спогади. Саме вони породжують злість, яка блокує логіку. Дії режиму Лукашенка перекладаються на увесь білоруський народ. Мовляв, якщо вони проти війни, чому ж не скинули свого диктатора, як ми скинули Януковича.
Власне уявлення про себе українці перекладають на білорусів, не бажаючи усвідомлювати, що білоруси насправді інші, і ситуація в середині Білорусі інакша, а диктатура жорстоким кулаком тримається у них вже 30 років.
Опозиція там знищена, а будь які форми протесту наразі неможливі. Ми ж не висуваємо претензій до мешканців окупованого Бердянська чи Маріуполя, що вони не виходять на протести проти загарбників. Білорусь перебуває в схожому режимі жорсткої внутрішньої та зовнішньої окупації.
Емоції українців – подарунок для росіян.
Припустимо, ми визнали білорусів росіянами, так сформувалася вся політика України. Що далі? Рів з крокодилами? «Так, відгородитися й забути за них!», – скаже вам емоційний травмований розум.
А далі що? Далі Україна отримає додаткову росію по всьому північному кордону. Це ще +1084 кілометри росії. Я, як мешканець Ірпеня, цього не хочу. Бо від мого дому до кордону з Білоруссю заледве 100 кілометрів.
Я хочу, щоб там була вільна, демократична й дружня до України Білорусь. І саме таким є національний інтерес України на північному напрямку.
Чи це можливо? Читайте невдовзі у другій частині матеріалу на сайті ЦБК.
Максим Плешко, політолог, кандидат філософських наук.
Comments