Читайте також попередні частини:
Війна в Україні підкреслила різницю між білоруським та російським суспільствами більше, ніж будь-що до цього. Адже поставила пряме питання: за що ви готові вмирати та вбивати?
Росіяни готові вмирати та вбивати за те, щоб Росія приростала територіями, хай навіть ці території матимуть вигляд випалених руїн. Про це переконливо свідчать соціологічні опитування, згідно з якими підтримка військової операції серед громадян РФ сягає 75%. Так, звісно, частина росіян “голосує ногами” - за рік повномасштабної війни з країни виїхало до мільйона осіб. Але більшість росіян якщо не “за” війну в цілому, то хоча б “за” до того моменту, поки в двері не постукає воєнком.
Зовсім інша ситуація в Білорусі. При тому, що Білорусь кратно менша за РФ, думка померти самому чи відправити співгромадянина для того, щоб країна стала трішки більшою на мапі, не знаходить жодного відгуку в серцях білорусів. Знов-таки, на допомогу приходить статистика. За різними опитуваннями, до 80% білорусів виступають проти війни та власної в ній участі.
Це означає, що в росіян та білорусів несумісні уявлення про те, як взагалі має вести себе держава, якою має бути її майбутнє, та на що вона має спрямовувати свої ресурси – як економічні, так і найцінніші, людські. Ця різниця в уявленнях свідчить, що будь-яка взаємна інтеграція для білорусів принесе тільки страждання. Адже мова не йтиме про баланс інтересів: білорусам доведеться приймати російські правила гри. Себто, йти помирати за те, щоб “наддержава” чи “блок держав” приростав територіями за шість часових смуг, й миритися з падінням власного добробуту на користь збільшення кількості танків та ракет.
Окремо зауважимо, що в цій війні Росія береже свій “хартленд”. Абсолютну більшість тягаря втрат несуть “окраины” - Тува, Бурятія, Кавказ, навіть Абхазія, хоч остання і не інтегрована до складу РФ формально, а також щойно зайняті території України. Потім йде російська “глибинка”, тоді як Москву та Санкт-Петербург бережуть настільки, щоб у тамтешніх мешканців взагалі не виникало відчуття війни. З іншого боку, ракети падають на Брянськ, Воронеж та Бєлгород, й сказати, що це сильно хвилює керівництво у Кремлі, навряд чи можна.
Логічно буде продовжити думку та уявити, що у випадку втягнення Білорусі у війну – чи за рахунок політичного тиску, чи якоюсь “глибинною інтеграцією” з РФ, Білорусь водночас поповнить перелік “окраин”, мобілізаційний ресурс яких не шкода, бо він не впливає на настрої в столиці, а також країв, які несуть тягар контрударів української “далекої руки”.
Зараз Білорусь, навпаки, є певною “безпечною гаванню”. Наявність білоруського паспорта допомагає навіть росіянам: вони водночас можуть вільно пересуватися РФ та не підпадати під мобілізацію. Так само Білорусь є напрямком втечі кваліфікованих кадрів. В інтересах Кремля цю шпаринку прикрити, а для цього є лише два шляхи: або втягнути Білорусь у конфлікт, або дотиснути її до перетворення у суб’єкт федерації хоча б де-факто, якщо не де-юре.
Оскільки це суперечитиме тому, як своє майбутнє бачить абсолютна більшість білорусів, це стане історичною трагедією. Оптимістичний сценарій тут — здатність Білорусі витримати російський тиск до завершення війни в Україні.
Comments