Масована ракетна атака на Україну в суботу стала однією з найнебезпечніших за весь час військової агресії Росії проти нашої держави. А згодом штаб Повітряних сил ЗСУ шокував оприлюдненням вкрай важливої інформації: частина ракет, спрямованих на ураження нашої інфраструктури, була запущена з території Білорусі. Це офіційне повідомлення могло стати віхою, де війна могла б перейти в іншу площину.
Банкова відреагувала миттєво. Вже за кілька годин ЗСУ спростували інформацію щодо атаки з Білорусі. Це дозволило видихнути і українській армії, якій було б зовсім незручно перекидати свої сили на північний напрямок, і, як би це не виглядало дивно, Олександру Лукашенку, який зовсім незацікавлений у відкритій війні з Україною. У згладжуванні конфлікту програла лише одна людина — Володимир Путін, який, вочевидь, є найбільш зацікавленою фігурою у розгортанні нової фази війни — вже із прямим залученням Білорусі.
Скільки треба часу, аби погодити інформаційне повідомлення про напад сусідньої держави? Давайте обміркуємо.
Спочатку радари фіксують запуск ракет. Черговий офіцер доповідає про це «нагору». Це рівень щонайменше начальника штабу частини Повітряних сил. Той, в свою чергу, доповідає своєму командиру. Останній — вищому командуванню. Згодом інформація лягає на стіл міністру, потім — головнокомандувачу Зеленському.
Лише після цього прес-група може отримати команду про поширення інформації щодо нападу. В іншому разі офіцер, який відповідає за інформаційний напрямок у Повітряних силах, може попрощатися з посадою. І не лише він.
Про ракетну атаку з території Білорусі було заявлено офіційно. І, вочевидь, для цього були усі підстави. Одразу після цього експертне середовище заявило про початок нової фази у російсько-українській війні. Тепер — вже з повним залученням Білорусі, яка до того намагалася обмежитись принизливим визначенням «співагресор».
Тривалий час Лукашенку вдавалося задовольняти Путіна вмілим виконанням ролі Табакі. Але, вочевидь, настав час, коли господарю цього виявилось вже замало. Й ракетна атака з півночі мала на меті втягнути Білорусь в ту саму відкриту війну, якої картопляний фюрер волів до того уникати.
Навряд чи можна точно говорити про кількість та тип балістичних ракет, запущених росіянами із Білорусі. Більше того, вже зараз офіційні спікери ЗСУ спростовують цю інформацію, кажучи про «фальш-цілі» та «інформаційні погрішності». Але наразі ми не знаємо, про що саме і скільки годин тривали перемовини по закритому зв’язку між вищим керівництвом Білорусі й України. Але припускаємо, що вони насправді відбувалися, й були доволі напруженими.
Як би не оцінювали Лукашенка, він навряд чи згодний виконувати роль «весільного генерала» в оточенні свого кремлівського візаві. Найпотужніший аргумент, який пропонує білоруський диктатор своєму народові — стабільність. Як продавати цю цінність, якщо вже завтра українські ракети вдарять по цілях у його країні? Як пояснювати людям, чому білоруська армія вмиратиме за інтереси Путіна? Де шукати гроші на війну?
У запуску ракет із Білорусі наразі зацікавлений лише Володимир Путін. Але, судячи з того, що Україна вже не має претензій до РБ, а офіційний канал Повітряних сил ЗСУ видалив учорашню інформацію, консенсус наразі досягнутий.
Хоча заспокоюватися не варто. Путін навряд припинить свої намагання втягнути Білорусь у криваве протистояння з Україною.
Водночас, останні події з масованими вибухами у Росії та Криму показують: Україна ніколи не пробачить удари по своїй території. Відповідь неодмінно буде, й наслідки обіцяють бути вкрай жорсткими.
Найближчим часом ми дізнаємось, чи дійсно ракетні пуски з Білорусі були фейком, чи відбувалися насправді. Варто просто стежити, коли біля Мінська врешті розквітне бавовна. Чи на об'єктах військової інфраструктури, чи у чиїйсь резиденції.
Yorumlar