Ядерна зброя в Білорусі: що каже міжнародне право?

З 1 липня 1968 року в світі діяв надважливий договір, на який спиралася вся архітектура безпеки на нашій планеті. Це — Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Договір, які зобов’язалися шанувати більшість держав світу — включно із Білоруссю, Україною та РФ.

А починається він двома статтями:

Стаття I
Кожна з  держав-учасниць  цього Договору,  що володіє ядерною зброєю,  зобов'язується не передавати будь-кому ядерну  зброю  або інші  ядерні вибухові пристрої,  а також контроль над такою зброєю чи вибуховими пристроями ні безпосередньо, ні посередньо, рівно як і  ніяким  чином  не  допомагати,  не  заохочувати  і не спонукати будь-яку державу, що не володіє ядерною зброєю, до виробництва або придбання  у будь-який інший спосіб ядерної зброї чи інших ядерних вибухових  пристроїв,  а  також  контролю  над  такою  зброєю   чи вибуховими пристроями.

Стаття II
Кожна з держав-учасниць цього Договору, що не володіє ядерною зброєю,  зобов'язується не приймати передачі від кого б то не було ядерної  зброї  чи  інших  ядерних  вибухових пристроїв,  а також контролю  над  такою   зброєю   або вибуховими   пристроями   ні безпосередньо, ні  посередньо;  не  виробляти  та  не придбавати у будь-який інший спосіб  ядерну  зброю  або  інші  ядерні  вибухові пристрої,  рівно  як  і  не добиватися  та  не приймати будь-якої допомоги у виробництві ядерної зброї чи  інших  ядерних  вибухових пристроїв.

Коли Російська Федерація перемістила свої ядерні заряди в Білорусь — це стало порушенням з боку обох держав. Росією — статті І, урядом Білорусі — статті ІІ. Той факт, що зброя залишається під контролем РФ, краще не робить — адже в договорі окремо зазначено, що переміщення заборонено навіть без контролю.

Одже, вже не тільки Росія, а й Білорусь ризикує остаточно перейти в статус держави-ізгоя. Більш того, якщо для Росії це має певний сенс в межах її амбіцій, то для Білорусі сенсу нема взагалі — ані теоретичного, ані практичного. Російські ядерні заряди на її території, над якими має контроль виключно сам Кремль, не посилюють її безпеки, а навпаки, у випадку загострення протистояння Росії з усім світом, роблять її потенційною ціллю удару з боку країн НАТО. На відміну від Росії, Білорусь в ближній зоні ураження натівських ракет середньої дальності.

На перший погляд виглядає дивним, навіщо це Кремлю. Адже розміщення малої кількості ядерних зарядів в Білорусі не має великого військового сенсу — саме тому, що там їх легко вразити. Отже це суто символічний, політичний крок.

Його мета — остаточно “прив’язати” режим Лукашенка до себе кров’ю та ганьбою, порушенням як власних обіцянок перед світовим співтовариством, так і ключових договорів, на яких тримається світова безпека. А також дати собі формальний аргумент для військового контролю над Білоруссю, якщо — коли? — з Лукашенком щось трапиться. Тоді можна буде сказати, що Росія встановлює в країні-партнерці свою адміністрацію лише для запобігання потраплянню ядерної зброї не в ті руки.

Саме тому від цього сценарію відмовився президент Казахстану Касим Токаєв — він розуміє, чого вартий такий дарунок. Втім, він може собі дозволити відмовляти Володимиру Путіну. Лукашенко, на жаль, вже не може. Врятувати власну країну від перетворення на чужий полігон може хіба що спільна позиція усіх білорусів.