На минулому тижні відбулося відразу дві значущі для білоруського майбутнього події. На жаль, обидва знаки — тривожні.
Перше — Міністерство оборони Білорусі “засвітило” позиції, де планується розміщення російських міжконтинентальних ракет “Тополь” та “Ярс”.
Це старі позиції 56-го ракетного полку під Шерешево. Ще два роки тому там блукали шукачі металолому, а склади використовувалися місцевими фермерами (а фото об’єктів є навіть у відкритих джерелах).
Проблема такого розміщення очевидна з першого погляду на мапу: вони знаходяться всього в 27 кілометрах від кордону з Польшею, державою НАТО. В радянські часи це був тил, відгороджений від “ймовірного супротивника” двома державами Варшавського договору. Зараз же ця позиція знаходиться в зоні прямої досяжності навіть не “далекої руки” НАТО чи РСЗО, а високоточної ствольної артилерії тієї ж Польші. В самій РФ подібні об’єкти винесено в глибокий тил, і це зрозуміло: якщо справді дійде до конфлікту, ворог не зможе вразити ядерні ракети на території РФ. Але Білорусь не шкода: в російських планах їй відводиться суто буферна роль, тож ракети висуваються максимально близько — щоб можна було лякати НАТО максимальною дальністю ураження.
Для РФ це логічно. Для Білорусі в ті часи, коли поряд з нею точиться найбільший в Європі конфлікт з часів Другої світової — смертельно небезпечно.
Друге — опозиціонер-вигнанець Павло Латушко підтвердив наявність в нього документів про вивезення українських дітей з окупованої Донеччини на територію Білорусі. Мова йде про 1050 осіб. Вивезення дітей з зони бойових дій на територію третьої держави — пряме порушення міжнародного гуманітарного права. І якщо РФ може дозволити собі таке, у випадку Білорусі це — класичне “замазування подільника кров’ю”. Примушуючи білоруську владу до співучасті у військових злочинах, Кремль відрізає їй простір для маневру, прив’язуючи її до себе та збільшуючи свій вплив.
Втім, жертвою таких дій ризикує стати аж ніяк не влада, а суспільство Білорусі.
Comments