Топ-темою українсько-білоруських дискусій віднедавна стало питання виплати Білоруссю репарацій Україні. На широкий загал на початку літа її винесли шоумен-волонтер Сергій Притула та Сергій Стерненко. На експертно-політичному рівні цю тему вперше озвучив Дмитро Громаков під час конференції, яку проводила «Українська призма».
Тоді ж білоруський політик Валерій Ковалевський, який є міжнародним представником Світлани Тихановської, заявив що тема репарацій має право на існування. «Я не виключаю можливості, того, що Білорусь має компенсувати Україні частину збитків, які були нанесені діями режиму Лукашенка», — сказав політик під час конференції, хоч і підкреслив, що це його персональна позиція і з опозиційним Кабінетом вона не обговорювалася.
Перед тим інший білоруський політик-міжнародник, колишній посол Білорусі у Польщі та Франції Павло Латушко, перебуваючи з візитом в Україні, під час експертного форуму висловився в тому ж дусі: тема має право на існування.
Білоруські політики зі стажем визнають, що відповідно до міжнародного права, надання території для агресії теж є фактом агресії. Білоруська держава відповідальна за смерті та руйнування в Україні. За 800 ракет і сотні одиниць техніки, які прилетіли і зайшли з її території.
З іншого боку, системні білоруські політики розуміють, що репарації це і точка виходу із ситуації. Грубо кажучи, якщо білоруська опозиція візьме на себе зобов’язання по репараціям перед Україною, то і Україна буде зацікавлена у її приході до влади в Білорусі.
Цих тонкощів не розуміють молоді політики і журналісти, які досить болісно, якщо не сказати нервово сприймають тему репарацій. Ілюстрацією цього є недавня програма за участі Дмитра Громакова для білоруського проекту «Пора».
Головний аргумент противників репарацій у тому, що дезорієнтована білоруська громадськість на еміграції замість підтримки і захоплення Україною в ній розчарується. Втратить орієнтири і надію. Мовляв, тема репарацій може поховати процес консолідації опозиційного білоруського «громадства» навколо України і знищить віру в перемогу добра над злом.
На мою особисту думку тема репарацій навпаки сприятиме дорослішанню як білоруського суспільства, так і політичного класу. Адже репарації — це про відповідальність. Дійсно, ніхто з опозиціонерів не робив тих злочинств. Російській агресії допомагала білоруська держава на чолі з Лукашенком. Однак, саме існування режиму Лукашенка в глобальному сенсі і є відповідальністю білоруського народу. Який в загальній масі проміняв гідність і свободу на «рівні дороги, чарку і шкварку».
Мені не дуже подобається порівняння нацистської Німеччини і Білорусі. Зрештою, Лукашенку далеко до Гітлера. Проте приклад досить оптимістичний: новий демократичний уряд Німеччини взяв на себе відповідальність, підняв з руїн власну країну і виплатив усі репарації. Отже, колись репарації легітимізували на міжнародному рівні нову владу Німеччини як відповідальну. Так і репарації Білорусі можуть стати предметом серйозної розмови і подальшої легітимізації чинної білоруської опозиції.
А тих білоруських експертів і політиків, які не розуміють навіщо і кому потрібні репарації — я запрошую у своє рідне місто Ірпінь. Де уже демонтовано до рівня котлованів цілий ряд багатоповерхівок і кварталів приватного сектору. Люди не мають де жити. І ні міський, ні обласний бюджет, ні державний наразі немають коштів щоб відбудувати людям житло. Цілі райони мого рідного Ірпеня, Бучі, Гостомеля сусідньої Бородянки зруйновані. Райське селище Мощун, що в лісі під самим Києвом просто стерто з лиця землі російською артилерією. І все це прийшло з Білорусі… Я готовий провести екскурсію тим, хто хоче все це побачити на власні очі. Репарації нам потрібні, щоб як мінімум відбудувати житло тим, хто його втратив.
Я щиро бажаю білорусам стати політичною нацією. Бенедикт Андерсон описав нації, як уявні спільноти що мають спільний погляд на минуле, усвідомлюють своє сьогодення і мають спільне бачення майбутнього. В цьому контексті репарації можуть бути каталізатором самоусвідомлення білоруської нації. Через спільну відповідальність за свою державу та її дії, через об’єднання навколо ідеї її звільнення, через спільне майбутнє разом із Україною в європейській сім’ї вільних народів.
Максим Плешко, Центр білоруських комунікацій.
Comentarios