14 червня є річницею історичної мирної угоди між Річчю Посполитою та Московським царством — Поляновського миру, підписаного в 1634 році. Ця угода закінчила страшну двохрічну Смоленську війну, але по факту дала Московії перевести дух та розпочати згодом ще більш криваву війну.
Договір було підписано на річці Полянівці, в селі Сямлева, що знаходилося між Вязьмою і Дарагобужем. Основні пункти угоди звучали так:
Смоленськ, Чернігів, Новгород-Сіверський та інші менші міста, захоплені Московією під час Смоленської війни, залишилися у складі Речі Посполитої. Винятком був Сярпейський район з самим містом Сярпейськ, який напередодні не вдалося звільнити військовим шляхом;
Річ Посполита виводила всі війська за межі Московського царства;
Король польський і великий князь литовський Владислав IV Ваза відмовлявся від претензій на московський престол та титулу "цар московський";
Московія повинна була виплатити Речі Посполитій контрибуцію розміром 200 тисяч тогочасних рублів сріблом;
Негайний обмін всіма полоненими
Мирна угода дозволила, нарешті, завершити московсько-річпосполитську війну 1632-1634 років (де, зокрема, брали участь запорізькі козаки), що велася за Чернігово-Сіверські і Смоленські землі.
Давайте поверемось трохи назад і переглянемо, що ж власне призвело до цього договору і як розвивалися події самої Смоленської війни?
Московитська армія початку XVII століття була дуже різноозброєною і складалася переважно з погано навченої шляхетської кінноти, кількох стрілецьких полків, загонів козаків і татар. Всі вони тактично поступалися арміям Речі Посполитої та Швеції. Це розуміла і «боярській рада», яка, незважаючи на жалюгідний стан скарбниці, узгодила вербовку найманців за кордоном. Це підсилило чисельність армії, але лише ще більше урізноманітнило оснащення та ускладнило керування розмаїттям підрозділів. Власне, стан армії того періоду цілком відповідав стану Московського царства загалом.
Полковник московської служби Олександр Леслі був відряджений в Швецію задля найму тисяч мушкетерів. Також в Швеції, Данії, Англії скуповувалися мушкети із зарядами, мечі і гармати. В результаті Леслі набрав близько чотирьох тисяч найманців, з яких пізніше було сформовано кілька полків. Цар Михайло Романов скористався бездержавністю, що почалася у Великому князівстві Литовському та Королівстві Польському після смерті Жигимонта Вази 30 квітня 1632 р., і послав 24-тисячне військо на Смоленська під командуванням воєводи Михайла Шеїна.
У жовтні - грудні 1632 р. ворожі московські війська зайняли міста Сярпейськ, Дарагобуж, Білий, Рослав, Трубецьк, Стародуб, Почап, Новгород-Сіверський, Батурин, Невель, Себеж, Красний та інші. У грудні 1632 р. армія Шеїна досягла чисельності 32 тис. осіб при 151 гарматі. У січні 1633 р. московське військо почало облогу Смоленська.
Тим часом Владислав IV Ваза, новообраний король Речі Посполитої, зібравши під Варшавою 15-тисячне військо, у травні 1633 року повів його на допомогу Смоленську. 22 серпня король зустрівся з гетьманом Радзивілом і воєводою Гансевським на річці Жорнавці, в результаті об’єднане 25-тисячне військо Речі Посполитої 25 серпня 1633 р. підійшло до Смоленська.
Після кількох боїв військо під проводом Владислава IV у вересні відтіснило московитів від міста й незабаром оточило московський укріплений табір під Смоленськом. Крім того, підрозділ, надісланий Владиславом Вазою на Дарагабуж, знищив продовольчі запаси, призначені для резерву московського війська, яке йшло на допомогу армії Шеїна, зазначає історик Анатоль Грицкевич.
Тим часом військо Речі Посполитої було підсилене 20-тисячним Запорізьким військом під проводом гетьмана Орендаренка. Після 4 місяців боїв в оточенні 15 лютого 1634 р. воєвода Михайло Шеїн розпочав переговори про капітуляцію і 21 лютого підписав акт почесної капітуляції перед польським гетьманом Кристапом Радзивілом.
Згідно з умовами капітуляції, залишки московського війська (8 тис. осіб) відступили до державного кордону з особистою зброєю, але залишили всі 123 гармати, 129 знамен, провіант і спорядження. Московське військо залишило в таборах 2 тис. хворих і поранених, які після одужання мали повернутися додому. Найманці Шеїна перейшли на службу до Речі Посполитої. Після прибуття до Москви Михайло Шеїн був звинувачений у зраді і страчений.
Після усіх цих подій підписання мирного договору на перелічених умовах виглядав як серйозний успіх у боротьбі з ворожим східним сусідом. Але військомий потенціал московитів так і не було знищено, та й частина земель (Сярпейськ) залишилась під ними. В результаті це вилилось у нову, ще більш страшну і нищівну війну через 2 десятиріччя — кривавого потопу 1654-1667 років, коли Московське царство змогло повернути втрачене.
Тепер цей договір — історичне нагадування всім нам, чого вартий підписаний мир з Москвою – вона використає весь мирний час для підготовки до нової війни
Comments