Спілкуючись із білоруськими журналістами на телебаченні, радіо та в пресі, часто доводиться чути питання, від якого віє страхом і недовірою: «А що, як після війни Україна домовиться із лукашенком про безпеку і погодиться на існування його режиму?..» А ми, мовляв, білоруські вигнанці, так і залишимося розпорошені по еміграції без жодної можливості повернутися на батьківщину.
Розберімось із питанням: чи може Україна погодитися на існування режиму лукашенка після війни?
Почнемо з того, що, крім України, у демократичній Білорусі зацікавлені Польща, Балтія і колективний Захід на чолі із США. Проте, відкриття вікна можливостей для усунення режиму білоруси пов’язують саме з Україною.
І логіка у цьому є. Бо Захід 30 років робить заклики, накладає санкції, підтримує грантами білорусів в еміграції. А результату – нема. Лукашенко й надалі впадає в цілковиту залежність від путіна, бетонує свій режим і розчиняє Білорусь в союзній з росією державі.
З Україною ситуація інша. Розрахунок білорусів зводиться до того, що поразка рф викличе смуту на болотах й боротьбу за владу. За такої ситуації політична, фінансова і силова підтримка лукашенка з боку кремля буде обмежена або просто неможлива. А лукашенківський режим без російської підтримки не втримається.
Білоруська політична опозиція розраховує, що в ослабленому положенні під тиском світової спільноти вусатий узурпатор буде змушений піти на транзит влади. Натомість білоруські добровольці в Україні в транзит не вірять. «Лука буде триматись до останнього», - кажуть вони. І розраховують, що у разі програшу росії самі зможуть зайти в Білорусь та спільно з народом скинути диктатора.
Окресливши наявний стан справ, повернемося до питання: чи може погодитися Україна на збереження режиму лукашенка?
На мою думку, станеться з точністю до навпаки: Україна має зайняти активну позицію у розв'язанні білоруського питання. І тут є три причини: емоційна, політична і геополітична.
Політична причина у тому, що Україна чітко тримає спільну лінію з ЄС і США щодо Білорусі. Київ не визнає лукашенка президентом, не визнає вибори-2020, засуджує жорстоке придушення протестів й репресії проти власного народу.
Київ визнає лукашенка й білоруський режим співагресором. Зруйнований, але нескорений Ірпінь, знищені Бородянка, Гостомель, розстріляна Буча, напівоточення Києва й Чернігова, 721 ракета з території Білорусі… Це лише короткий опис того зла, яке прийшло в Україну за посередництва лукашенка.
Той з білорусів, хто думає, що це можна пробачити й далі торгувати з лукою, просто не розуміє жаху і болі, які ми пережили в Україні. Це і про мешканців міст, які втратили близьких і житло. Це і про військових, розвідників, політиків – бо і вони живуть під Києвом або в столиці. Бо і вони так само втратили рідних й побратимів під час оборони Києва. Це емоційна причина: українці не пробачать лукашенку.
96% українців негативно ставляться до лукашенка. Жоден з українських політиків не ризикне говорити про якісь домовленості з ним
Інший блок причин: геополітика.
Виступаючи у Королівському замку Варшави в квітні цього року, Президент Володимир Зеленський сказав, що «…свобода обов'язково прийде в Білорусь». Тим самим він вселив надію в серця мільйонів білорусів
Ця теза звучать в унісон зі словами Президента США Джо Байдена, що «…білоруський народ продовжує змагатися за свою демократію» сказані тижнем раніше там же у Варшаві.
«Сполучені Штати виступають за демократичну, незалежну та суверенну Білорусь понад 30 років. Ця відданість залишається непохитною» — заявив з нагоди Дня Незалежності Білорусі Держсекретар США Ентоні Блінкен.
А в інтерв’ю італійським ЗМІ під час офіційного візиту до Італії Зеленський вчергове підтвердив свою політичну позицію про те, що «Білорусь – це не росія».
Нещодавно під час зустрічі лідерів Європи-учасників Joint Expeditionary Force Президент України окреслив геополітичний пояс безпеки у регіоні: «від Скандинавії через Мінськ і Київ до Південного Кавказу». Така вісь держав є історичною й логічною. Це – база геополітичної науки.
Ми будемо сильні між Сходом і Заходом тільки тоді, коли будемо об’єднані з Півночі на Південь. Такою є природа Балто-Чорноморського простору. Сьогодні росія розсікає цей простір завдяки фактичному поглинанню Білорусі. Війна в Україні, погрози Балтії, вихід на Калінінград, міграційні кризи для Польщі… Це – виразні наслідки контролю росії над Білоруссю.
Слід чітко зафіксувати базову геополітичну аксіому: безпека у Східній Європі можлива лише за умови вільної, демократичної та прогнозованої Білорусі.
І для України це питання стоїть найбільш гостро. Бо ми маємо другий за довжиною кордон з цією державою – 1084 кілометри. Від Львівської аж до Чернігівської області: практично це вся північ України. Збереження режиму лукашенка й кремлівського контролю над Білоруссю залишає Україну в російському напівоточенні.
Національним інтересом України є утвердження білоруської політичної нації, яка має стати господарем у власній державі – Республіці Білорусь.
Максим Плешко, Центр білоруських комунікацій.
Comments