Уявіть Україну, в якій історія пішла інакше і не склалося ані формування Київського патріархату, ані відродження греко-католицької церкви. Деякі приходи на Заході приєдналися до Римо-католицької, а більшість складала проросійська УПЦ Московського патріархату.
Це доволі приблизний, але ілюстративний опис того, що відбулось в Білорусі з часів здобуття країною незалежності.
Зараз релігійними себе вважають 58,9% населення Білорусі. В порівнянні як з РФ, так і з Україною, білоруське суспільство більш секулярним: релігійні організації мають менший вплив на життя та політичну ідентифікацію громадян.
Статистика по відношенню громадян до тієї чи іншої конфесії у РБ є дещо застарілою: останнє державне дослідження проводилось у 2012 році. Згідно нього:
- 83% вірних вважають себе православними,
- 12% - католиками.
- 4% - представниками інших релігій.
Ця офіційна статистика викликає деякі сумніви з огляду, щонайменше, на малий відсоток протестантських деномінацій, які де-факто представлені в Білорусі досить широко.
Станом на 2022 рік в РБ були офіційно зареєстровані:
3409 парафій Білоруської православної церкви (екзархат РПЦ)
1726 парафій Християн віри євангельскої
526 римо-католицьких парафій
500 парафій Євангельских християн-баптистів
281 парафія Адвентистів сьомого дня
Інші конфесії (інші протестантські деномінації, католики, старообрядці) є малочисельними. Окремо представлені не дуже чисельні юдейські та мусульманські общини.
Найбільша релігійна організація країни, Білоруська православна церква фактично та канонічно є екзархатом Російської православної церкви. Себто, її частиною в окремій країні. Це навіть не автономний статус, який має Українська православна церква Московського патріархату. Як частина РПЦ, вона активно використовується в якості засобу м’якої сили та рушія концепції «русского мира».
Показовим є приклад предстоятеля церкви у 2013-2021 роках, митрополита Павла (Пономарьова). Він був громадянином Росії, якого до призначення на управління БПЦ з Білоруссю не пов’язувало взагалі нічого. Це викликало певний протест у середовищі білоруського кліру, єпископату та вірних, але він, як і багато білоруських протестів, мав вкрай помірні вияви.
Втім, із історією митрополита Павла пов’язані ще два ілюстративних аспекти. Після президентських виборів 2020 року в Білорусі митрополит привітав Олександра Лукашенка з перемогою. Але після силових розгонів демонстрацій вибачився за це, засудив насильство, та відвідав постраждалих у лікарнях. Важко визначити, втім, чи основну долю його мотивації складало пастирське сумління, чи намагання РФ послабити позиції Лукашенка.
Після цього митрополит Павел подав до Москви прошення про відхід від керівництва БПЦ та повернувся до Росії. Очевидно, таке рішення було прийнято під тиском білоруської влади. Його наступник, діючий предстоятель БПЦ митрополит Веніамін (Тупеко) – перший етнічний білорус на цій посаді. Втім, він явно є компромісною фігурою: з одного боку, має лояльність до Олександра Лукашенка, з іншого – є строгим прибічником концепції підпорядкування білоруської церкви Москві.
Окремі представники Білоруської православної церкви під час масових протестів в Білорусі у 2020-2021 роках так чи інакше підтримали протестуючих, посилаючись не стільки на політичні, скільки на богословські та моральні засади. Втім, єдиним єпископом, що прямо став на їхню сторону, був архиєпископ Гродненський та Волковиський Артемій (Кищенко). У 2021 році Російська православна церква за поданням митрополита Веніаміна відправила його на покій «за станом здоров’я».
В цілому білоруська церква зараз знаходиться під подвійним контролем діючого узурпатора державної влади Олександра Лукашенка та Російської православної церкви.
Існують поодинокі виключення. Так, в межах Координаційної ради білоруської опозиції діє робоча група «Християнська візія», що стоїть на демократичних, антивоєнних та проукраїнських позиціях. Також, є окремі голоси церкви в діаспорі – зокрема, священник та популярний богослов Олександр Шрамко, що через свої опозиційні настрої був заборонений у служінні та змушений виїхати до Литви.
Важливо окремо зазначити, що серед православних Білорусі, на відміну від України, немає прямої кореляції між продемократичними та антимосковськими поглядами!
Причина цього – Олександр Лукашенко. Серед білорусів є думка, що у випадку набуття БПЦ більшої автономії від Москви, вона перетвориться на «кишенькову церкву» узурпатора.
Більш того: в межах свого шантажу російського керівництва Олександр Лукашенко свого часу «зондував питання» про можливе набуття БПЦ автокефального статусу. Чим підсилив вищезазначені побоювання. Зараз, втім, питання про автокефалію для БПЦ не є на порядку денному ані в Білорусі, ані в світовому православ’ї.
Римо-католицизм в Білорусі має найбільший вплив у західних областях держави, але присутній по всій країні. Керуючий орган – Конференція єпископів. РКЦ в Білорусі поділена на чотири діоцези, що охоплюють територію всієї країни. Існує також Білоруська греко-католицька церква, але її чисельність та вплив вкрай низкі – лише 14 парафій в межах країни.
Білоруською владою католики вважаються «неблагонадійними»: під час протестів 2020 року найбільша за кількістю парафій Мінсько-Могильовська діоцезія та її очільник, Тадеуш Кондрусевич, прямо підтримали мітингарів. Режим Лукашенка затаврував останнього «польським агентом», оголосив про анулювання його білоруського громадянства та просто не дав повернутися з закордонної поїздки. Новий очільник діоцезії був призначений Ватиканом лише за рік.
Резюмуючи: білоруська церковно-політична ситуація є складнішою за українську. Більшість вірних в країні – православні в складі РПЦ, тоді як єпископат знаходиться водночас під впливом Лукашенка та Москви. Режим Лукашенка не соромиться прямих репресій проти священства.
Втім, білоруські християни здатні на висловлення протесту – це було продемонстровано під час демонстрацій 2020-2021 років. Навіть лояльне владі священство є достатньо обережним, щоб зробити обгрунтоване припущення, що воно не буде брати такої активної участі у розпаленні войовничих настроїв, як це роблять його московські колеги. Ба більше: у випадку збройного конфлікту з чисельними жертвами від церкви можна очікувати обережності та переходу до риторики примирення.
Віктор Трегубов, для Центру білоруських комунікацій
Comments