Ідея про те, що Росія привласнює чужу історію є аксіомою. Але українці самі добровільно відмовились від величезного історичного спадку тривалістю у 250 років. Забули про одну з найбільших держав континенту, яка була нашою. Про Велике князівство Литовське і Руське (ВКЛР). Забули, про цілу епоху і тим самим допомогли російському історичному міфу.
В результаті маємо ще й прогалину власного українського державотворення. Адже в нашій ідеології державотворення уявляється як неперервна лінія. Де ми визнаємо Русь і Галицько-Волинську державу. Далі в підручниках історії йде розділ “литовсько-польське” панування, за ним козаки, УНР, УРСР і сучасна Україна.
Розірвана лінія державотворення або 250 років між Руссю і козаками.
Але між падінням Галицько-Волинської держави у 1349 році й першим козацьким повстанням під проводом Криштофа Косинського в 1591 є майже 250 років. Це не 25 і не 50 років, а 250 років! Тяглість українського державотворення з такою «прогалиною» легко ставиться під сумнів.
Погляд російської імперської історії на Литовсько-Руську державу був негативним.
Литва подавалася загарбником Південної та Західної Русі, який зрештою, привів ці землі в польське підданство.
Московія вела постійні війни за території і вихід до моря з Великим Князівством Литовським і Руським. Закономірно, що ВКЛР подавався Москвою як ворог. Такі негативні оцінки перекочували з імперської у радянську історію. А поступове захоплення території ВКЛР Москвою подавалося як «возз’єднання» трьох братніх народів.
Відносно негативний погляд на Велике Князівство був прийнятий українськими історикам народницької школи. Грушевський назвав цю добу як: «Українські землі під зверхністю Литви й Польщі». Автор «Історії України-Руси» маркує литовський період, як «чужоземне панування». Але разом із тим, наголошує, що литовська експансія не була завоюванням. А правові норми, мова та весь державотворчий лад Давньої Русі стали підґрунтям Литовсько-Руської держави.
Гімн Великого князівства литовського «Богородиця» зрозуміє кожен українець, бо він написаний і співається староруською мовою. Матір’ю сучасних білоруської і української мов.
Двоякий підхід Грушевського і його послідовників до Литовсько-Руської держави був прийнятий сучасною офіційною українською історіографією. Його ми знаходимо у підручниках для середньої і вищої школи.
Отже, з одного боку українська історична наука констатує, що у Великому Князівстві Литовському і Руському державний устрій, право, мова, культура і 90% населення були руськими (читай білорусько-українськими). Але цей період наша історія називає «литовським панування». Водночас, опозиційна до режиму Лукашенка білоруська громадськість будує ідеологію нової Білорусі саме на спадщині Великого Князівства Литовського і Руського. Виходить, що білоруси панували над Україною 250 років.
Абсурд скажете ви? Згоден. І він виникає через неправильне трактування "офіційною" українською історією цілої епохи нашого минулого. Сама історія складена об'єктивно, але акценти розставлені під впливом російського історичного міфу. Інгридієнти до борщу ніби правильні, але заправка московська. Тому й не складається історична логіка.
Правда ж полягає у тому, що Велике князівство Литовське і Руське є історичною спадщиною литовського, білоруського і українського народів. В цій державі на наших землях продовжилась Русь, відбулося звільнення від Орди, було опановано Чорноморське узбережжя, засновано ряд українських обласних міст та містечок. ВКЛР була нашою державою. Тогочасні русини-українці сприймали її за свою і повною мірою реалізовували в ній свої національні інтереси.
Про те як український князь із Волині став першим міністром оборони Великого князівства читайте у матеріалі «Чорне море і білоруський міф».
Погляд на Велике князівство Литовське і Руське як на спільну спадщину литовців, білорусів і українців є конструктивним з погляду майбутнього. Оскільки стає світоглядним підґрунтям Балто-Чорноморського союзу держав в наші дні.
Максим Плешко, Центр білоруських комунікацій.
Більше по темі читайте у матеріалі: "Білорусь на геополітичній шахівниці Європи".
Comments